Роман Мєламуд

Як ти вперше зрозумів, що програмування тебе цікавить?

Коли мені було дев'ять років, мама записала мене на курси Scratch, просто щоб спробувати. На презентації фінальних проєктів була ще презентація проєктів з курсу HTML, CSS. Цей курс мені теж сподобався, і я записався на нього. Далі я переважно займався веб-розробкою: проходив курси Python, JavaScript, C# і так далі та створював власні проєкти. Мені подобалось, як за досить короткий час можна зробити складний додаток. А потім почалися олімпіади.

Пам'ятаєш свою першу олімпіаду? Що найбільше з неї запам'яталося?

Моя перша олімпіада – це Всеукраїнська олімпіада з інформатики 2024 року. Загалом усе було дуже складно. Одна конкретна річ, яка запам'яталася, – це задача D другого дня, де у мене був досить великий розв'язок: в один момент там було 60 дерев відрізків, і він не зайшов. У результаті я здобув бронзову медаль.

Як виглядав твій звичайний період підготовки? Що було найскладнішим у підготовці і як ти навчився з цим справлятися?

Спочатку якогось систематизованого плану не було. Я пройшов зимову школу програмування від Одеського університету імені Мечникова, де дуже добре розповіли всі базові алгоритми: DFS, дерево відрізків і так далі. Цього вистачило на бронзу Всеукраїнської олімпіади. Далі я пробував займатися з Валентином Мельником, з Андрієм Попиком, теж просто розв'язував їхні домашні завдання. А вже після Всеукраїнської олімпіади 2025 року почав розв'язувати архіви існуючих олімпіад, таких як IOI, Балтійська олімпіада. Я знайшов сайт, де задачі відсортовані за складністю, і постійно розв'язував ті, що були в потрібному мені діапазоні. Не скажу, що були якісь особливі складнощі, просто це займало багато часу, але я його знаходив.

Чи була олімпіада, після якої ти був найбільше розчарований? Чому вона тебе навчила?

Напевно, Всеукраїнська олімпіада з інформатики 2025 року, особливо перший тур. Я думав, що весь цей час, нехай і з перервами, тренувався, але в першому турі все одно набрав дуже мало балів, 66. Після цього одеський тімлід Сергій Жук показав мені та деяким іншим, що, виявляється, можна, взагалі не вникаючи в задачі, набрати 92 бали. Це був один з перших моментів, коли я зрозумів, наскільки велике значення має стратегія.

Чи був момент, коли ти зрозумів: «Я можу значно більше, ніж думав»?

Так. Наприклад, на Балканській олімпіаді з інформатики 2025 року перший тур я написав так собі, а на другому якось так вийшло, що я ідеально переключався між задачами, надсилав часткові рішення і з бронзи перейшов на перше срібло. Я зрозумів, як ця стратегія має виглядати на практиці. Тоді це сталося певною мірою випадково, а пізніше, наприклад, на Балтійській олімпіаді та на AI-олімпіадах, намагався робити це свідомо.

Чи була якась задача протягом усього твого олімпіадного шляху, яку ти пам'ятаєш навіть через роки?

Одна з них – та, яку я вже згадував, з Всеукраїнської олімпіади з інформатики 2024 року, складна задача. Ще одна була на ЛКШ: знайти кількість перестановок довжини n з k інверсіями. Вона цікава тим, що там купа математичних перетворень, а кінцевий код не такий уже й складний. Це класна задача, вона мені запам'яталася. Мені взагалі більше подобаються складні задачі з багатьма перетвореннями.

Хто найбільше вплинув на тебе під час олімпіадного шляху і що саме ти від цієї людини взяв?

Напевно, найбільше – Валентин Мельник, бо з ним я займався найдовше. Він також підказував мені стратегію, давав цікаві задачі для тренування. Ще вплинула Одеська зимова школа програмування, яку проводив Олександр Антоненко: як я вже казав, там дуже гарно розповіли базу алгоритмів. Ще на ЛКШ був Степан Сімак, саме він підказав мені, що для тренування краще розв'язувати існуючі олімпіади, а не, наприклад, Codeforces, бо там трохи інший тип задач.

Розкажи про тренера, можливо, він навчив тебе чомусь, що не стосується безпосередньо програмування?

На всіх міжнародних олімпіадах, на яких я фактично був, ми зідзвонювалися майже одразу після турів і аналізували, що було добре, а що не дуже, з точки зору стратегії. Валентин Іванович підтримував, намагався зорієнтувати, вибудувати і підсилити стратегію.

Які олімпіадні навички сьогодні допомагають тобі в житті зовсім неочікуваним чином?

Один момент, який я помічав: у будь-яких інших задачах і змаганнях, пов'язаних з програмуванням, я через досвід розв'язування олімпіадних задач постійно думаю про можливі обмеження, про те, що може піти не так. Також мені досить легко помічати помилки в коді, коли він не працює, бо я робив це для олімпіадних задач. І певною мірою стратегія теж допомагає в інших змаганнях.

Якби тобі запропонували додати одне правило при проведенні олімпіад, яке б воно було?

Я не знаю, чи варто робити це постійним правилом. Можливо, варто якийсь додатковий контест чи другий етап проводити так, щоб таблиця з балами була доступна для всіх, щоб люди навчилися переключатися між задачами, а не намагалися розв'язати їх просто одразу на сто балів.

Чим ти займаєшся зараз і яке місце програмування займає у твоєму житті?

Зараз активно змаганнями не займаюся, але все ж беру участь у контестах від Eolymp, наприклад Weekend Practice, намагаюся писати регулярно. Ще беру участь у змаганнях з кібербезпеки.

Що в твоєму житті сьогодні ніяк не пов'язане з програмуванням, але є для тебе дуже важливим: хобі чи захоплення?

Майже все пов'язано з програмуванням. У мене є собака, Ніккі, з яким я щодня гуляю. Але і під час прогулянок часто думаю про задачі.

Чи бачиш ти своє майбутнє у програмуванні? Можливо, маєш мрію або ідею, яку хотілося б реалізувати за допомогою технологій?

Так, звичайно. Якщо конкретно, то це AI. Моя ціль – вивчити більше про AI в університеті, зрозуміти, чому існуючі моделі працюють саме так, як вони працюють, як узагалі створюються нейронні архітектури. Ось це я хочу досліджувати.

Ти в цьому році був топ-1 на Європейській олімпіаді зі штучного інтелекту. Можеш, будь ласка, поділитися своїми враженнями? Що ти відчував, коли зрозумів, що ти топ-1?

Таблиця з приблизними балами була доступна весь час, тому я просто дивився, на чому люди набирають бали, і намагався розв'язувати ті самі підзадачі. Після завершення контесту відчував гордість за самого себе, за те, що все це було недарма.

Чи був момент, коли ти хотів залишити олімпіади? Що тебе тоді втримало?

Напевно, найближче до цього було після відбору на IOI цього року, коли я не пройшов. Після невдачі на відборах на IOI я переключився і почав більше приділяти часу олімпіадам зі штучного інтелекту. Залишилося лише дві олімпіади, і я вирішив усе одно на них поїхати та здобув золото на обох.

Який міф про олімпіадне програмування ти хотів би спростувати?

Перший міф, який спадає на думку – це те, що олімпіади в реальному житті не потрібні. У дев'яноста відсотках випадків, можливо, так і є, але коли це потрібно, воно того варте.

Уяви, що перед тобою ти сам на початку свого олімпіадного шляху. Що б ти йому сказав? Можливо, якась порада чи слова підтримки?

Ближче до самих олімпіад я б порадив не переживати, коли щось не виходить, не намагатися розв'язувати задачі на сто балів з першої спроби і інтенсивніше готуватися: шукати задачі з минулих олімпіад та намагатися їх розв'язувати.