Дар'я Перекопська

Як ти вперше зрозуміла, що програмування тебе цікавить?

Я почала брати участь в олімпіадах у 8 класі, коли вступила до нового ліцею. Тоді я спробувала написати ліцейський етап, як я пам'ятаю, здебільшого тому, що мені так сказали батьки. У нашій родині вже був чималий досвід, пов'язаний з олімпіадами: мій старший брат Міша – призер Всеукраїнських і Міжнародних олімпіад. Перед тим ліцейським етапом він за один вечір навчив мене основ С++, чогось типу if-ів і циклів. І якимось чином із цими знаннями в мене вийшло пройти на Всеукраїнську олімпіаду, на якій я, до речі, дуже зганьбилася. Але сам факт, що в мене майже одразу почало щось виходити, і дав запал продовжувати.

Пам'ятаєш свою першу олімпіаду? Що найбільше з неї запам'яталося?

Найперші етапи, які я писала, проходили онлайн, тому не дуже запам'яталися. Але у квітні 8 класу я поїхала на свою першу офлайн-олімпіаду – це була Всеукраїнська юніорська та дівоча олімпіада з інформатики (ВЮДОІ) у Кракові у 2023 році. Я тоді не отримала жодної медалі й ледве-ледве розв'язала одну задачу з восьми. Але вражень було купа, бо я зустріла крутих людей, які знали набагато більше, ніж я тоді. Мене дуже змотивували сама атмосфера і нові знайомства.

Це ще був рік, коли в Ягеллонському університеті навчалися такі олімпіадники як: Олег Навер, Роман Янушевський, Ілля Денисюк – люди, про яких я тільки в новинах читала. А тут я приїхала, і вони собі ходять, спілкуються з учасниками. Пам'ятаю, як нам Рома Янушевський у ліфті розповідав якусь задачу з Міжнародної олімпіади зі словами: «Та то очев». Тому ця олімпіада мені дуже добре запам'яталася, я й досі пам'ятаю, біля кого сиділа на контесті, з ким і про що говорила. І найсмішніше, що про більшість із цих людей я й досі частенько чую, а з кимось навіть тепер живемо в одному місті!

Як виглядав твій звичайний період підготовки? Що було найскладнішим у підготовці – і як ти навчилася з цим справлятися?

У період, коли я активно готувалася, у мене було по три заняття на тиждень із тренером Мельником Валентином Івановичем, тобто три контести, на кожен із яких я витрачала десь по чотири години. Також я писала раунди на різних платформах і ще багато дорозв'язувала задач із різних ресурсів. Мені складно сказати, скільки годин на тиждень я приділяла підготовці, але пам'ятаю, що були часи, коли я частенько сиділа до другої-третьої години ночі…

Якісь конкретні труднощі складно назвати, але, як і в будь-якій справі, іноді мені точно не вистачало особистої дисципліни :)

Чи був момент, коли ти зрозуміла: «Я можу значно більше, ніж думала»?

Отут є класна історія! Після ВЮДОІ у 8 класі, яку я вже згадувала, я почала багато готуватися. Спочатку я не ставила собі великих цілей, просто розв'язувала стільки задач, скільки могла. Ближче до зими зрозуміла, що маю шанси потрапити до команд EGOI та EJOI, якщо постараюся.

Але потім настала Всеукраїнська олімпіада: після першого туру в мене був посередній результат, а от після другого я несподівано для всіх потрапила до топ-10 і таким чином відібралася на відбори на Міжнародні олімпіади. Тоді всі були в шоці: і я, і батьки, і, мабуть, інші учасники теж. Там ще був прикол з акаунтами на другому турі, але то вже трохи інша історія.

Через декілька місяців відбулися самі відбори. Я не очікувала на щось більше, ніж останнє місце в заліку на ІОІ. Але знову якось вийшло так, що за сумою всіх турів я була п'ятою, тобто першою, хто не проходить. Зате я відібралася до команди на Балканську олімпіаду, що знову стало здивуванням для всіх.

Підсумовуючи, мабуть, саме після цих результатів наприкінці 9 класу я й зрозуміла, що можу конкурувати за щось більше.

Чи була олімпіада, після якої ти була найбільше розчарована? Чому вона тебе навчила?

З огляду на те, скільки в мене було олімпіад, невдалих серед них теж було чимало. Перше, що спадає на думку, – Всеукраїнська олімпіада 2025 року. Я тоді мала на меті потрапити до топ-6 та відібратися на Балтійську олімпіаду й почувалася досить упевнено. Але так сталося, що в результаті я посіла дев'яте місце й навіть не проходила на відбори на ІОІ, що було ще важливіше.

Чого мене навчив цей досвід? Мабуть, розуміння того, що далеко не завжди все вдається з першої спроби. Але варто сказати, що за збігом обставин я все ж потрапила на відбори того року, тому зараз можу спокійно про це згадувати й розповідати.

Чи була якась задача протягом усього твого олімпіадного шляху, яку ти пам'ятаєш навіть через роки?

Насправді я пам'ятаю багато задач із різних олімпіад і тренувань. Але найкраще, мабуть, запам'ятовуються ті, які сильно вплинули на результат – як позитивно, так і негативно.

Наприклад, із трьох EGOI, у яких я брала участь, на двох я не змогла розв'язати задачу B другого туру. Хоча задачі там відсортовані за складністю, на задачах C та D у результаті я мала більше балів, ніж на B. Це не були складні задачі, просто вони били в мої слабкі місця, а низькі бали за них сильно впливали на результат, бо я втрачала десь 70 балів порівняно з іншими.

Після того як це сталося вдруге, ми почали жартувати, що це моє прокляття на EGOI. Тому, коли я брала участь утретє й усе ж подолала B2, у голові була думка: «Такого не буває».

Хто найбільше вплинув на тебе під час олімпіадного шляху і що саме ти від цієї людини взяла?

Я зустріла дуже багато крутих людей за свою так звану «кар'єру», тому складно виділити когось конкретного. Майже завжди це були старші учасники, лектори в таборах чи тімліди на олімпіадах, які ділилися своїм досвідом, і не тільки олімпіадним.

Розкажи про тренера. Можливо, він навчив тебе чогось, що не стосується безпосередньо програмування?

Так, Мельник Валентин Іванович приділяв чимало уваги не тільки задачам і підготовці, а й моральному стану під час олімпіади. Перед кожним туром ми розмовляли, він налаштовував на перемогу, радив гарно виспатися та відпочити. Фактично, це все деталі й точно не єдині причини успіху, але вони допомагали налаштуватися на роботу та результат.

Та взагалі хочу додати, що Валентин Іванович – дуже мудра та цікава людина. За роки його роботи в нього накопичилося стільки цікавих історій, що йому завжди є що розповісти або навести як приклад. І ще: якими б не були результати, він завжди наголошував, що всі ці олімпіади – далеко не найголовніше в житті. У це іноді було складно повірити.

Які олімпіадні навички сьогодні допомагають тобі в житті зовсім неочікуваним чином?

Це, мабуть, не зовсім про олімпіади, але особисто для мене пов'язано з ними. За останні три роки я не так часто бувала вдома: постійні поїздки, автобуси, потяги, літаки – усе це стало ритмом життя. У таких умовах я швидко навчилася бути самостійнішою та організованішою. Та загалом думаю, що саме цей досвід сильно вплинув на мене.

Що люди зазвичай не розуміють про олімпіади з інформатики, поки самі через них не пройдуть?

Я думаю, що мало хто на початку уявляє, наскільки це тісна спільнота. На своїх перших олімпіадах і в таборах я дивувалася, як і чому всі всіх знають або принаймні чули одне про одного. А з роками стало ще смішніше, коли почалися міжнародні олімпіади й ми стали більше спілкуватися з учасниками з інших країн, бо виявилося, що там усе абсолютно так само…

Якби тобі запропонували додати одне правило під час проведення олімпіад, яким би воно було?

Ой, не знаю. Можливо, щось мінімальне, типу не буцати ногою стіл людини навпроти чи не клацати ручкою під час туру.

А взагалі я вже згадувала історію зі Всеукраїнською олімпіадою 2024 року, коли на другому турі мені помилково видали інші логін і пароль для входу в Eolymp. Якраз після цієї історії з'явилися нові правила та нова система входу. Тож я теж можу вважати себе трохи дотичною до їх створення :)

Чим ти займаєшся зараз і яке місце програмування займає у твоєму житті?

Я зараз тільки починаю свій перший семестр в університеті. Навчаюся за спеціальністю «Комп'ютерні науки», тому всі предмети так чи інакше пов'язані з інформатикою або математикою. Не впевнена, наскільки мені знадобляться конкретні олімпіадні знання, але в будь-якому разі рада пробувати й вивчати щось нове, особливо більш прикладне.

Що у твоєму житті сьогодні ніяк не пов'язане з програмуванням, але є для тебе дуже важливим? Можливо, хобі чи захоплення?

Я вже дуже багато років танцюю. Останні вісім років це були народні танці – українські та інших національностей. Коли я почала займатися олімпіадами, танці стали для мене своєрідним відпочинком, місцем, де можна було не думати про задачі й контести.

У якийсь момент, коли стало складно поєднувати програмування й танці, я вирішила кинути танці, але вже через декілька місяців засумувала й повернулася назад. Зараз, в університеті, хотілося б продовжити танцювати, але спробувати інші стилі.

Чи бачиш ти своє майбутнє у програмуванні? Можливо, маєш мрію або ідею, яку хотілося б реалізувати за допомогою технологій?

Так, поки що я вважаю, що не помилилася з вибором сфери, бо мені дуже цікаво вивчати й дізнаватися нове в ній. Конкретних ідей чи проєктів поки немає. Просто хотілося б знайти якусь спеціалізацію, яка передбачатиме наукову й інтелектуальну діяльність та матиме позитивний вплив на суспільство.

Цього року ти посіла перше місце на Європейській дівочій олімпіаді з інформатики. Можеш, будь ласка, поділитися своїми враженнями? Що ти відчувала, коли зрозуміла, що ти перша?

Ну, варто зізнатися, що перше місце на EGOI було моєю метою ще за рік до цього, у 2025 році. Але тоді все з тріском провалилося: настільки, що я навіть не здобула золото й посіла, здається, 23-тє місце в абсолютному заліку.

Тому цього року було якесь внутрішнє бажання довести, що минулий рік був винятком, і показати, на що я насправді здатна. Сама олімпіада й тури проходили досить спокійно, але задачі були легшими, ніж у попередні роки, тому до кінця туру мені було складно оцінити свій результат на тлі інших.

Та після кожного з турів я майже одразу бігла до тімлідів, які чекали на вулиці й уже знали результати. Тому я точно ще довго не забуду, як бігла й уже бачила їхні обличчя, за якими можна було зрозуміти результат, а потім просто починала стрибати! Мене привітало дуже багато людей, що теж було неймовірно приємно.

А ще було дивне відчуття під час нагородження, коли я стояла на сцені з прапором і лунали довгі оплески. У цей момент прийшло якесь усвідомлення, що моє ім'я хоча б трохи закарбується в історії – як EGOI, так і українських олімпіад. Тому, хоч це й не була моя остання олімпіада, я вважаю, що вона стала гідним фінальним штрихом у моїй кар'єрі.

Чи був момент, коли ти хотіла залишити олімпіади? Що тебе тоді втримало?

Мабуть, найбільше таке бажання було саме після Всеукраїнської олімпіади в 10 класі, коли мені не вдалося відібратися навіть на відбори на ІОІ. Тоді це здавалося кінцем світу, бо я досить довго до цього йшла.

Я була морально більше готова не пройти до четвірки (команди ІОІ) на відборах, ніж взагалі не потрапити на відбори. Тому в мені тоді боролися дві ідеї: або залишити все це, або продовжувати готуватися й через рік спробувати знову. Не впевнена, що в мене вистачило б запалу для другого варіанту.

Але сталося диво, і я все ж потрапила на відбори. Це не залишило мені вибору, окрім як повернутися до інтенсивної підготовки, бо до відборів залишався десь місяць, а я не була готова втратити свій шанс ще раз.

Який міф про олімпіадне програмування ти хотіла б спростувати?

Перше, що спадає на думку, – те, що багато хто думає: аби потрапити на Міжнародну олімпіаду, потрібно бути генієм, займатися з початкової школи й відмовитися від хобі чи вільного часу.

Три роки тому я й не могла мріяти про Міжнародну олімпіаду, бо це здавалося чимось недосяжним, але вже через два роки мені вдалося потрапити до команди. Тому головне – почати, а далі все не так складно, як може здаватися.

Також, якщо говорити про спільноту, то вона зовсім не відповідає стереотипам про олімпіадників чи фізматів. У (майже) всіх є особисте життя й хобі.

Уяви, що перед тобою ти сама на початку свого олімпіадного шляху. Що б ти їй сказала? Можливо, якусь пораду чи слова підтримки?

Мабуть, я б сказала, що все це зайде набагато далі, ніж я думала. Я ніколи не могла уявити, що більшість моїх друзів і знайомих будуть пов'язані з олімпіадами, що вони будуть із різних міст і країн. Ніколи б не повірила, які можливості все це відкриє переді мною, особливо щодо університету.

Думаю, якби я знала це на початку, то мала б ще більше мотивації та амбіцій.