Коли саме у тебе з'явився інтерес до інформатики та програмування? Чому саме ці предмети?

Знаходячись в інформаційному просторі складно не натрапити на поняття програміста. Про них пишуть в новинах, знімають фільми, представляють як геніїв сучасності які своїми діями викликають захоплення оточуючих. Спостерігаючи за швидким розвитком технологій і тим, як навколо нас створюється історія, думаю, кожному хотілося б розібратися, як усе це працює і що насправді відбувається по той бік екрану.

Як ти дізнався про олімпіади з інформатики? Чи памʼятаєш свою першу олімпіаду?

Учні з мого ліцею активно брали участь у різних олімпіадах, тому перебуваючи у такому середовищі – я не міг не дізнатись про олімпіади. Спершу я не дуже цим цікавився, можливо, через те, що довгий час це здавалося досить нудним, але завдяки школі і оточенню все ж таки вирішив відвідати такого роду заходи. 

Перша моя олімпіада була районна олімпіада 2019 року, на яку я пішов, бо йшли мої друзі. Мені одразу сподобався такий формат. Будні ліцеїста зазвичай не давали багато можливостей кудись виходити з дому, крім школи, а олімпіади були хорошим приводом вийти в люди і зустрітися з колегами (звісно, до ковіду). 

А вже на міській олімпіаді 2020 року я, неочікувано для себе, отримав доволі непоганий результат. Тоді й в мене промайнула думка, що якщо я отримав непоганий результат, відносно не готуючись, то, трішки додавши зусиль, міг би вийти ще далі.

Як ти готувався до олімпіад, скільки часу це займало? Якою була твоя підготовка та мета?

Я не сказав би, що в мене на той час була “мета”. Я не дуже вірив що навіть на Всеукраїнську олімпіаду потраплю. Річ у тому, що в Україні люди починають займатись олімпіадами раніше ніж я, і, зазвичай, ті хто добре виступають в 11-му класі мають вже певні успіхи в моєму віці. Тому програмування я більше сприймав як хобі, переконуючи себе, що це не трата часу тим, що (принаймні на той час) такі компанії як Google, Facebook й Amazon на співбесідах давали загадки, схожого типу на ті, які дають на олімпіадах.

Що для тебе головніше – участь чи перемога? Як сприймаєш поразки?

Я, чесно зізнаюсь, ніколи не класифікував свої виступи на такі категорії. Виходячи зі змагального залу, все що я сприймав це шквал думок в голові, які підбивали підсумок змагання і робили висновки, якою повинна була бути моя стратегія, щоб отримати більше балів. Все через те, що ситуації відносно часто повторюються, і в наступний раз при схожих обставинах мій досвід і аналіз знаходили застосування.

Я не дуже емоційно сприймав бал здобутий на олімпіаді, адже для мене це нічого більше як підсумок моєї підготовки, за яку я сам відповідальний. Змагання – це як тренування, але з можливістю перевірити себе і свою стратегію в “польових” умовах: з реальним таймером і з живими суперниками поруч. Звісно, завжди є фактор випадковості й іноді може просто не пощастити. Але я ніколи не шукав винного в цьому, окрім себе, адже справді ідеальна стратегія, на мою думку, повинна бути підкована під всі випадки.

Такий неемоційний підхід до результату зробив поразки для мене нічим не більшим за знак того, що деякі моменти треба проробити і більше їх не допускати. Але негативна сторона такого підходу певно була та, що радості від хорошого виступу в мене сильної теж не було: хороший результат це лише знак, що треба продовжувати в тому самому напрямку.

Чи є в тебе власна формула досягнення успіху або девіз?

Я не дуже вірю в існування універсальної формули успіху і не можу гарантувати, що якщо робити те, що робив я, це стовідсотковий шлях до перемоги. 

Якщо мислити глобально, то тих людей, які займались програмуванням, але не досягли вражаючих результатів, їх не просто багато, їх на порядки більше, ніж тих, хто щось досяг. Але про них ніхто не знає. Їх не нагороджують, у них не беруть інтерв’ю і в них ніхто не питає їх “формулу успіху”. Якби на якомусь етапі мене не спіткала удача і я би не дійшов до Міжнародної олімпіади, цієї розмови зі мною би не відбулося, як і з тисячами учнів, які старанно тренувалися не менше за мене. 

Тому варто брати до уваги всі історії всіх людей, у тому числі історії невдач. Таких набагато більше, ніж історій успіхів, і, повірте, з помилок можна навчитися набагато більше

Яке зі змагань було найбільш важливим та повчальним для тебе? Чому?

З точки зору кар’єрного зростання – це, звісно, Міжнародна олімпіада, адже це найпрестижніше змагання, у якому я брав участь; вона стала результатом і водночас підсумком моєї підготовки. Зазвичай про олімпіадника будуть згадувати його найкращий виступ, але, звісно ж, були олімпіади, які я писав не так добре.

Як я вже сказав, невдачі інколи містять більше корисної інформації, ніж успіхи, і в такому сенсі найбільш корисною для мене стала IZHO 2022 (Міжнародна Жаутиківська олімпіада) 1 тур, який неочікувано для себе (і для інших) я написав відносно погано. Але завдяки цьому виступу я виявив існування недоліку у своїй стратегії, який рано чи пізно призвів би до її краху. Якби мені пощастило і я написав цю олімпіаду добре, я би, можливо, подумав, що моя стратегія ідеальна і не потребує змін. Але будь-яка неточність і не оптимальність так чи інакше дає про себе знати і може призвести до фатального провалу. Отже, набагато краще, щоб такий провал стався на олімпіаді, про яку зараз ніхто не згадає, ніж на чомусь більш серйозному, як Міжнародна олімпіада, чи відбори на неї.

Чи є в тебе улюблений тип задач, який ти одразу впізнаєш і точно знаєш рішення?

Я би не сказав, що це моя стратегія – мати тип задач, які для мене легше, ніж інші. Якщо такий тип задач існує, то єдине, що це значить для мене – це те, що інші типи задач я розв’язую гірше. Робити результат олімпіади залежним від того, чи пощастить отримати улюблені задачі, чи ні, це чергова стратегічна помилка, яку інколи допускають учасники. Я фокусувався на запобіганню цієї помилки, концентруючись на найбільш незручних і неулюблених для мене задачах, щоб навіть на несприятливих турах стабільно отримувати хороший результат.

Які задачі були найцікавіші та на якій з олімпіад?

Найцікавіші – це задачі які я не можу швидко вирішити. Це був мій стимул і натхнення продовжувати займатись. Вони давали змогу зрозуміти, наскільки я мало знаю, і скільки ще цікавого є по той бік моїх знань і навичок.

Якби тобі запропонували додати одне правило при проведенні олімпіади, яке б воно було?

Я готувався до олімпіад, вважаючи ті правила, які встановлені, за дійсність. Тому мене цілком влаштовують існуючі правила. 

Якщо говорити більш загально, то я б можливо змінив правила відборів на Міжнародну олімпіаду, зробивши більший фокус на вимозі стабільності результатів від учасників. А саме, найгірший тур (зараз на відборах 4 тури) я б враховував з найбільшим коефіцієнтом, тим самим заохочуючи учасників більше приділяти уваги стабільності й вмінню орієнтуватися у будь-яких задачах і в будь-яких умовах. Дуже шкода, коли сильні учасники стають занадто самовпевненими й ризикують там, де це не потрібно, в результаті шанс написати окремий тур погано збільшується, що є недопустимим на серйозних змаганнях. Така поведінка виправляється, головне достатньо стимулу і практики.

Чим ти зараз займаєшся: навчаєшся, працюєш?

Я навчаюсь у Національному Університеті Сінгапуру, вивчаючи математику та комп’ютерні науки. Пробую різні варіанти кар’єрного і особистого розвитку. 

Чи допомагає олімпіадний досвід у твоєму навчанні? Як саме?

Безумовно допомагає, не дарма всі технологічні компанії буквально “полюють” на студентів з досвідом в олімпіадах. Незважаючи на те, що поодинокі теми, вивчені для олімпіад, скоріше за все ніде не знадобляться, багато досвіду, здобутого під час підготовки до змагань і участі в них, стане в пригоді під час становлення олімпіадника як спеціаліста.

По-перше, олімпіади це про навичку вчити й застосовувати. Вчити швидко і вміти це використати відразу. Це унікальний досвід, який дуже узагальнюється на будь-які сфери: теорія має сенс лише тоді, коли ти в стані вжити її на практиці (у випадку олімпіад – це написати код). Код у свою чергу має бути не просто написаний швидко, але й точно. Одна помилка, синтаксична чи ідейна, може коштувати повний бал за задачу. І неважливо, які відкриття в процесі розв’язання задачі ти зробив, якщо ти не зміг їх реалізувати у спеціально відведений час. Схоже відбувається в індустрії: переможець забирає все, і продукт, який не відповідає стандартам або був виготовлений пізніше продукта-конкурента, може так і ніколи не досягти успіху, неважливо, скільки зусиль і грошей в нього було вкладено.

По-друге, принципи з олімпіад легко переносяться на повсякденне життя. Вміння вчитися, запам’ятовувати, швидко аналізувати ситуацію, будувати стратегію і план дій, діяти в непередбачуваних обставинах і приймати рішення, знаходячись під тиском часу, коли наступні 5 хвилин можуть вирішити подальшу долю – це лише декілька з життєво важливих умінь, які людина отримує від олімпіад, в бонус до медалей.

Ким ти себе бачиш у майбутньому, яку посаду та де саме ти б хотів отримати?

Життя людини дуже цікаве, і часами складно планувати щось на багато років вперед. Головне бути впевненим, що ти розвиваєшся і вкладаєш зусилля у сторону прогресу, а не навпаки.

Чи було колись бажання перестати займатись програмуванням? Якщо так – то що мотивувало продовжити?

Якби були якісь події, які б змусили мене зупинитись займатись програмуванням, то я б перестав і займався б чимось іншим: у нашому світі вистачає цікавих речей. Але оскільки таких подій не було, я продовжував підготовку.

Розкажи про свого тренера, як саме він тобі допомагав: лише навчанням чи й життєвими порадами?

Мій тренер Валентин Іванович (ред. – тренер з олімпіадного програмування Кременчука) дуже допомагав життєвими порадами, з ним провести одну годину – це світ зрозуміти. Він зіграв дуже велику роль у формуванні мене не лише як спеціаліста, а і як людини. Валентин Іванович завжди був готовий дати складні задачі, відповідно до рівня, але також він давав і прості задачі. І мені здається, цей підхід неймовірно сильним. Справа в тому, що на змаганнях прості задачі оцінюються в таку саму кількість балів, як і складні. Відповідно, треба вміти швидко визначити і розв’язати просту задачу, і тільки потім братися за складні. Але часом сильні учасники нехтують цим під час підготовки, тренуючись виключно на складних задачах і “забуваючи”, як виглядають прості. На олімпіаді такі учасники або не розв’язують простих задач, або розв’язують їх методом “гармата по горобцям”, витрачаючи зайвий час і зусилля. Велика вдячність тренеру за ознайомлення мене з цими принципами на ранніх етапах.

Як ти відпочиваєш, чи маєш якісь захоплення окрім програмування?

Люблю подорожувати, вивчати нові країни, знайомитися з їх мешканцями та дізнаватися про їхнє життя. На щастя, локація мого університету цьому дуже сприяє. Південно-Східна Азія – це неймовірний регіон з досить незвичною для нас культурою і традиціями, а подорожі – надійний спосіб збагатити свій життєвий досвід.

Що б ти порадив учням, які лише починають займатись програмуванням?

Потрібно правильно ставити пріоритети в житті і зрозуміти для себе, скільки часу ви готові віддати підготовці. Варто розуміти, що час не береться нізвідки, і якщо якийсь час витрачений на діяльність A, то залишиться менше часу на діяльність B, C, D і так далі. Це дуже добре усвідомлювати, адже іноді можна легко захопитися і забути про інші важливі речі. Будьте обережні у своїх бажаннях і будьте впевнені, що ви справді хочете займатися тим, чим займаєтеся. І якщо ви достатньо чогось бажаєте, то сила і наснага з’являться непомітно для вас.

Що найбільше тобі запам’яталось з олімпіадного життя?

Найбільше я цінував офлайн з’їзди. Дуже любив поїхати на якісь збори чи табори, зустрітися з друзями і проводити час за спортом, настільними іграми й цікавими діалогами. Багато спогадів лишилося з тих часів і кожен момент згадую з позитивом.

Соціальний розвиток дуже важливий. Хочу висловити вдячність усім організаторам за можливість збиратися разом, хоч пару разів на рік. Саме це мені запам’яталося більше за все. Ми в Україні маємо велику олімпіадно-наукову спільноту, в якій є багато цікавих особистостей. З багатьма я підтримую зв’язок. Наша сила в єдності, і саме єдність допоможе нам досягти всіх наших цілей.